Згідно з останніми даними, майже кожен п’ятий одержувач пенсії за інвалідністю в Орхусі є вихідцем із країн, що не належать до західного світу. Це породжує публічну дискусію про ефективність соціальної системи та її здатність стимулювати інтеграцію, активну участь і працевлаштування серед усіх груп населення.
Деякі коментатори вказують на те, що нинішня система вже не просто допускає помилки — вона стала частиною моделі, що підтримує паралельні спільноти, низьку участь у суспільному житті та слабкий зв’язок з ринком праці. У центрі критики — те, що чимало отримувачів державної підтримки ніколи не брали участі в самостійному фінансовому забезпеченні, але мають право на довічну допомогу за рахунок платників податків.
На цьому тлі виникає питання: як виправдати подібні виплати, коли паралельно скорочуються витрати на догляд за людьми похилого віку, дошкільні установи та молодіжні ініціативи?
Зростає очікування щодо більшої участі працюючих громадян у фінансуванні суспільних витрат, зокрема — через підвищення пенсійного віку. Водночас зростає розчарування у зв’язку з тим, що допомогу продовжують отримувати ті, хто, як вважається, не виявляє зацікавленості у працевлаштуванні чи інтеграції.
Критики стверджують, що з кожним новим випадком надання пенсії за інвалідністю особі з неєвропейським походженням, яка не працює, суспільству подається хибний сигнал про відсутність потреби брати на себе відповідальність.
Дискусія виходить за межі етнічного контексту і переходить у площину цінностей — зокрема, питання довіри, зобов’язань і справедливості у соціальній моделі. На думку деяких політичних діячів, зловживання соціальною системою підриває базові принципи данської моделі добробуту, де допомога має ґрунтуватися на взаємності.
У зв’язку з цим лунають наступні пропозиції:
- припинити фінансування інтеграційних програм, які вважаються неефективними;
- переглянути всі справи, пов’язані з пенсіями за інвалідністю серед вихідців із країн за межами Заходу;
- обмежити доступ до соціальної допомоги для тих, хто, на думку критиків, відмовляється брати участь у житті суспільства.
Позиція критиків полягає в тому, що соціальні витрати мають бути адресними, справедливими та такими, що стимулюють активність і відповідальність.