Сирійська родина Альсаваді, яка понад два місяці тому виїхала з Рю в Східній Ютландії та повернулася до рідної провінції Ідліб, сьогодні відкрито говорить про те, що пожалкувала про це рішення. Батько сім’ї Альмотасем Альсаваді показує фото загиблих на вулицях поблизу місця, де він обідає з двома дітьми, і розповідає, що викрадення та озброєні напади знову стали частиною повсякденного життя.
За його словами, ще в Данії родина отримувала від знайомих і родичів повідомлення, що в Сирії стало «спокійно», авіаудари припинилися, а життя налагоджується. Саме ці розповіді, а також відчуття, що він назавжди залишиться «чужим» у Данії, підштовхнули його прийняти рішення про репатріацію, попри стабільну роботу, житло та школу для дітей у Рю.
Сім’я скористалася державною програмою репатріації, за якою сирійським біженцям пропонувалася фінансова підтримка для повернення на батьківщину. Кожен дорослий міг отримати приблизно 160 000 крон як стартовий грант, з можливістю компенсації витрат на подорож, обладнання для роботи, медикаменти та інші потреби. У сукупності сума могла сягати до 250 000 крон на людину, а на дитину припадав окремий встановлений внесок та підтримка, зокрема на освіту.
З 2024 року запроваджено так звану гнучку схему, за якою виплати здійснюються одразу при виїзді з Данії. Проте умовою стало добровільне відмовлення від права на повернення протягом 12 місяців у разі зміни рішення та повернення всієї отриманої суми. Родина Альсаваді обрала саме цю схему, оскільки переказати гроші до Сирії складно. Тепер це означає, що вони фактично втратили можливість легально повернутися до Данії.
Уже в Ідлібі сім’я була змушена змінити очікування: замість власної квартири в Данії вони тепер живуть у родичів, часто переїжджаючи, намагаються рідше виходити на вулицю та побоюються за безпеку дітей. Вони ще не знайшли постійного житла, а діти, які вільно володіють данською мовою, досі не можуть піти до школи.
За даними Міністерства у справах іноземців та інтеграції, станом на кінець жовтня 2025 року 507 сирійців скористалися репатріаційною схемою, що становить близько 80 % усіх репатріацій з Данії за рік. Для порівняння, попереднього року, коли президент Башар аль-Асад ще перебував при владі, програмою скористалися лише 94 сирійці. TV 2 також поспілкувався ще з однією родиною та окремою матір’ю з двома дітьми, які повернулися до Сирії за цією програмою і зараз так само висловлюють жаль.
У Данській раді у справах біженців зазначають, що організація контактувала приблизно з «кількома сім’ями» сирійців, які повернулися та стикаються з серйозними труднощами. За словами керівниці асильного напрямку Єви Сінгер, люди скаржаться на нестачу електроенергії, відсутність доступу до чистої води, а також на страх за власну безпеку.
Паралельно уряд Данії позитивно оцінює зростання кількості добровільних повернень і прагне укласти угоду з новою сирійською владою щодо примусових висилок. На першому етапі йдеться про 72 людей – відхилених шукачів притулку та засуджених до видворення. У той же час Управління у справах іноземців збирає інформацію про ситуацію в Сирії після зміни влади, щоб на цій основі оновити оцінку умов для надання або продовження притулку.
За словами доцента з міжнародного права та прав людини з Університету Ольборга Єспера Ліндхольма, оцінка поточної ситуації може вплинути на всіх сирійців з тимчасовим дозволом на проживання. У Данії їх наразі трохи понад 36 000. Першою групою ризику називають близько 4 500 воєнних біженців, чиї дозволи можуть не бути продовжені, якщо їхній зв’язок із Данією визнають слабшим за зв’язок із Сирією.
Якщо надалі умови в Сирії будуть визнані стабільними, глибокими та тривалими, це, за словами Ліндхольма, потенційно може стосуватися й інших груп сирійців із різними підставами для надання притулку. Водночас низка експертів та гуманітарних організацій застерігає від поспішних рішень. За оцінкою професора глобальних студій Університету Роскілле й близькосхідного експерта Суне Гаугбелле, хоча безпекова ситуація загалом покращилася після падіння режиму Асада, у країні досі відбуваються спалахи політичного й сектантського насильства.
Економіка Сирії фактично зруйнована, а, за даними ООН, близько 90 % населення живе за межею бідності. Існує гострий дефіцит житла, інфраструктура серйозно пошкоджена. На думку Гаугбелле, ці обставини роблять повернення біженців надзвичайно складним, а для примусових повернень особливо важливим є забезпечення людям елементарних умов для життя.
Данська рада у справах біженців також висловлює занепокоєння заявами уряду про розширення практики повернення сирійців. Єва Сінгер вважає, що нині сирійська влада повинна зосередитися на підтримці тих, хто вже перебуває в країні, а не приймати додаткове навантаження у вигляді нових повернень. Вона загалом критично ставиться до ідеї укладання угоди про примусові висилки.
У відповідь міністр у справах іноземців та інтеграції Расмус Стоклунд заявляє, що «категорично не згоден» з цією критикою. Він підкреслює, що Данія має прагнути повернути додому тих, хто не має законних підстав залишатися в країні, включно з особами, засудженими до видворення.
Тим часом у Ідлібі Альмотасем Альсаваді визнає, що приймав рішення, керуючись передусім емоціями. Він і його дружина погодилися відмовитися від права на повернення, аби одразу отримати всі кошти. Сьогодні він радить сирійцям у Данії не поспішати з подібним кроком і зважити на ризики: майбутнє Сирії залишається невизначеним, а повернення може виявитися значно важчим, ніж життя в Данії, навіть попри відчуття тимчасовості.