29-річна мешканка Раннерса Анне-Софі Еневольдсен живе в орендованій квартирі в центрі міста, має тимчасову роботу як SоMe-креаторка і нині вдруге у свої 20 років перебуває на допомозі з безробіття. Зовні її побут виглядає впорядкованим, але всередині вона відчуває постійний тиск очікувань щодо того, чого «мала б» уже досягти до 30-річчя.
Анне-Софі розповідає, що особливо гостро відчуває різницю між собою та своїми знайомими: у неї немає партнера, дітей, власного будинку, суттєвих заощаджень і стабільної кар’єри. На зустрічах з друзями вона нерідко почувається єдиною, хто «ще не розібрався» зі своїм життям, і це підсилює відчуття, що вона відстає від умовної «норми».
Серед сфер, де, на її думку, від неї очікують результату, – житло, сім’я, діти, кар’єра, «правильна» робота, фінансова подушка та можливість дозволити собі більше після завершення навчання. Сукупність цих факторів формує у неї відчуття сильного тиску й невідповідності власним і суспільним стандартам.
Лектор кафедри педагогічної психології Орхуського університету Андреас Ліберот пояснює це явище загальнішими тенденціями. За його словами, у дитинстві та юності суб’єктивне відчуття щастя часто зростає, оскільки людина має широкий вибір можливостей та відчуття відкритого майбутнього. Однак у 30–40 років настає етап, коли потрібно «реалізовувати» мрії й очікування, сформовані раніше: закріплюватися на ринку праці, визначатися з сімейним життям і житлом. Водночас відповідальність за власну траєкторію у сучасному суспільстві дедалі більше покладається на саму людину.
Важливою складовою цього тиску Анне-Софі називає соціальні мережі. У своїй роботі вона щодня переглядає контент, де люди повідомляють про «ідеальні» події – отримання омріяної роботи, народження дитини, купівлю будинку чи тривалі подорожі. Постійне порівняння з такими історіями посилює в неї відчуття, що вона відстає від однолітків.
Нещодавно Анне-Софі опублікувала в Instagram допис, у якому відверто написала про свій стрес через те, що у 29 років вона не там, де, як їй здається, мала б бути. Цей допис переглянули близько 750 000 користувачів, а в особисті повідомлення надійшла велика кількість відгуків від людей різного віку, які впізнали у її словах власний досвід. За її словами, це показало, що багато хто відчуває подібний тиск і невизначеність, навіть якщо зовні їхнє життя виглядає «успішним».
Андреас Ліберот вважає позитивним, коли люди обирають більш автентичний тон у соцмережах і діляться не лише «глянцевими» моментами, а й труднощами. На його думку, відкриті розповіді про проблеми створюють простір для соціальної підтримки: ті, хто переживає подібні стани, бачать, що не єдині у своїх сумнівах. Це може зменшити ізоляцію та полегшити переживання кризи.
Сама Анне-Софі не планує зациклюватися виключно на тому, що її теперішнє становище не відповідає колишнім очікуванням. Вона ставить собі за мету продовжувати відкрито говорити про стрес, пов’язаний із віком і життєвими етапами, щоб нормалізувати такі переживання і показати іншим, що питання й сумніви – звична частина дорослішання.
Вона визнає, що деякі люди можуть закликати «просто розслабитися» й насолоджуватися свободою без сімейних та фінансових зобов’язань. Однак, як зазначає Анне-Софі, часто такі поради лунають від тих, хто вже досяг частини своїх цілей і дивиться на ситуацію з іншої позиції. Зі свого боку вона прагне привернути увагу до того, що не для всіх шлях є лінійним, і не всі встигають вкластися у «прийнятий» графік життя.
Поняття «квартжиттєва криза» (kvartvejskrise), за описом практикуючої психологині Метте Братланн та дослідниць праць, присвячених ранній дорослості, стосується молодих людей у віці близько 20 років. Це період, коли частина молоді почувається загубленою у власному житті, не може чітко визначити, чого хоче, у якій професії чи стосунках бачить себе надалі. Одночасно перед ними постає потреба ухвалювати рішення щодо навчання, роботи, житла й особистих відносин. За оцінками, приблизно кожен третій молодий дорослий у цьому віці має депресивні симптоми, які можна пов’язати саме з такою кризою напрямку й сенсу.