Там, де колись водилися тріска, морська форель і буйна рослинність, тепер лежить чорне мертве дно. Особливо важка ситуація спостерігається в затоці Орхуса.
Життя на морському дні слабшає з кожним роком. У Калевізі, на північному краю Орхуської затоки, занепад видно неозброєним оком. Це добре знає рибалка-аматор Расмус Стенгольм, який ловить тут рибу з середини 1980-х. За його словами, за цей час відбулося різке погіршення підводного життя.
– Не знаю, чи ми вже стоїмо на межі колапсу, чи вже її перетнули, – каже він, стоячи біля причалу в Наппедамі.
Мертва затока
Коли він тільки починав рибалити, звичайним було витягти з води велику тріску. Сьогодні це майже неможливо.
– У 80–90-х роках ми ловили велику тріску, камбалу, морську форель. Тепер цього майже не лишилось, – пояснює рибалка.
За останні 25 років він не зловив жодної тріски – наслідок дедалі глибшої нестачі кисню у воді.
– Це трагічно. Відчуваєш певне безсилля, – зізнається він.
Стенгольм наголошує, що потрібні політичні дії, аби зупинити знищення морського життя.
«Стан надзвичайно поганий»
Хоча нинішній рівень кисню кращий, ніж у 2023–2024 роках, коли фіксували рекордне зниження, на радість це не схоже.
Про це йдеться у новому звіті Національного центру довкілля та енергетики при Орхуському університеті.
Автор звіту Єнс Вюрглер Гансен зазначає, що ситуація залишається критичною:
– Єдина причина, чому ми не маємо ще одного рекордно поганого року, – це півтора тижня вітряної погоди у вересні, що наситила воду киснем.
За його словами, у фіордах і затоках країни спостерігається «апокаліптична» картина:
– Якщо б ви були живою істотою у Фленсбурзькому фіорді, вам би здалося, що настала судна година.
Такі ж умови – і на сході Ютландії.
– У Калевізі ми спостерігаємо сильне кисневе виснаження — найважчу категорію. У затоці Орхуса воно поширене повсюдно. Те життя, що може втекти, уже втекло. Те, що не може, – гине, – підсумовує він.
Чорне дно
Дайвер і підводний фотограф Міхаель Страруп підтверджує побачене:
– Там лише мертве дно.
Місця, де колись росли водорості, тепер вкриті чорними плямами. Коли торкаєшся ґрунту, підіймається хмара темного осаду — ознака гострої нестачі кисню.
– Там просто нудно й мертво, – каже він.
Попри все, Расмус Стенгольм не збирається полишати улюблене заняття. Для нього риболовля – не стільки про здобич, скільки про сам процес.