Шістдесятитрирічний Карл Генрік фон Бензон Еріксен уже п’ятнадцять років працює педелем у Центрі для дітей і молоді в Раннерсі. За його словами, він виконує обов’язки на стабільних двадцяти годинах на тиждень і планує продовжувати роботу й надалі. Однак чинні правила означають, що його працевлаштування у форматі fleksjob автоматично припиниться, коли він досягне віку державної пенсії — шістдесяти семи років.
Ситуація пов’язана з тим, що для працівників у fleksjob державна підтримка та відповідний трудовий контракт завершуються в момент переходу до folkepension, незалежно від бажання людини залишатися на робочому місці. На практиці це створює відмінність між fleksjob-працівниками та іншими зайнятими: для багатьох працівників після настання пенсійного віку зберігається можливість продовжувати роботу за домовленістю з роботодавцем, тоді як у fleksjob механізм фінансування припиняється автоматично.
Карл Генрік наголошує, що не ставить питання про одночасне отримання пенсії та виплат у межах fleksjob. Його позиція зводиться до іншого: він хоче зберегти саме своє нинішнє робоче місце та звичний обсяг годин, а не шукати нову часткову зайнятість після виходу на пенсію. Він також зазначає, що як довірена особа (tillidsmand) отримував звернення від інших працівників, які не розуміють, чому за умов загальної політики утримання людей на ринку праці fleksjob-працівники мають припиняти роботу примусово.
Профспілка FOA підтримує ідею змін. Її представники пропонують закріпити обов’язок роботодавців розглядати варіанти продовження зайнятості fleksjob-працівників після переходу на пенсію, щоб люди могли отримувати оплату за фактично відпрацьовані години за умовами колективної угоди. Логіка пропозиції полягає в тому, що якщо працівник протягом тривалого часу працював, наприклад, десять або двадцять годин на тиждень, то після досягнення пенсійного віку він мав би мати можливість бути переоформленим саме на такий обсяг із відповідною оплатою, без державного fleksjob-субсидіювання.
У Міністерстві зайнятості пояснюють, що правило про автоматичне припинення fleksjob у пенсійному віці створено, аби уникнути «подвійного забезпечення», оскільки з настанням права на державну пенсію людина вже має гарантовану базу для утримання. Водночас у міністерстві зазначають: пенсіонери можуть працювати настільки, наскільки це дозволяють їхні можливості, якщо роботодавець і працівник досягнуть домовленості. Також підкреслюється, що з дві тисячі двадцять третього року умови поєднання роботи з folkepension були посилені: пенсіонери, які працюють, можуть отримувати базову частину пенсії та пенсійні доплати незалежно від трудового доходу.
Окрему складність можуть мати працівники на «старій» моделі fleksjob (до першого січня дві тисячі тринадцятого року), де роботодавець отримував субсидію на зайнятість. У таких випадках саме припинення субсидії в момент досягнення пенсійного віку робить продовження того самого контракту практично проблемним. Дослідники звертають увагу, що правила формувалися в інші часи, коли продовження роботи після настання пенсійного віку не розглядалося як масове явище, тоді як нині дедалі більше людей хочуть залишатися зайнятими, якщо задоволені своєю роботою.
На місцевому рівні тему обговорювали в комітеті з питань зайнятості Раннерса. Зокрема, пролунала пропозиція зобов’язати роботодавців у громаді проводити діалог із fleksjob-працівниками щодо їхнього бажання продовжувати роботу після переходу на пенсію, щоб уникати втрати знань і зменшувати кадровий дефіцит. Поки адміністрація перевіряє можливості в межах чинного регулювання, Карл Генрік розраховує домовитися про новий формат контракту, коли наблизиться його шістдесят сьомий день народження, і наполягає, що право залишатися на роботі за наявності бажання та можливості має бути зрозумілим і доступним.