28-річна Емма Естергор нещодавно повернулася до Орхуса після того, як здійснила сходження на вершину Канченджанги — третьої найвищої гори світу, розташованої на кордоні між Непалом та Індією. Вона стала першою громадянкою Данії, якій це вдалося. Однак шлях до вершини виявився надзвичайно небезпечним: частина її команди зазнала серйозних травм, а одна з альпіністок з іншої групи загинула.
Протягом понад місяця Емма брала участь в експедиції, яка включала чотири тижні перебування у базовому таборі на висоті 5400 метрів. За її словами, значна частина часу йде на адаптацію організму до нестачі кисню. У так званій «зоні смерті» на висоті понад 8000 метрів рівень кисню падає до 30 % від звичайного.
Коли з’явилося перше вікно гарної погоди, яке могло дозволити сходження, саме Емма вирішила залишитися в таборі — на відміну від решти її команди. Вона пояснила це внутрішнім відчуттям, що «час ще не настав». Через кілька годин стало відомо, що її передчуття не були марними.
П’ятеро альпіністів із її команди досягли вершини, однак дорогою назад ситуація вийшла з-під контролю. Один із них отримав важкі травми, ще двох вразив набряк мозку, а ще одного довелося евакуювати. Лише один із п’яти членів групи повернувся без ускладнень.
Після чергового короткого періоду гарної погоди Емма та інші вирушили в повторну спробу і цього разу змогли досягти вершини. Фінальні 1200 метрів вона описує як «максимальне фізичне і психологічне навантаження», в якому знадобився весь її попередній досвід, зокрема з підкорення Евересту.
Канченджанга вважається одним із найважчих восьмитисячників для сходження, і рівень смертності тут досягає 20 %. Незважаючи на всі ризики, Емма зізнається, що не уявляє свого життя без гір. Вона не шукає екстриму чи близькості до смерті — її приваблює сама природа, виклик і почуття мети.
«Я не роблю це, щоб грати з небезпекою. Я роблю це, тому що люблю гори. Це — моя пристрасть», — каже вона.