У справі про сексуальні злочини проти дітей, що стосуються одного з дитячих закладів в Орхусі, суд виніс вирок тридцятишестирічному Міккелю Фредсгорду. За рішенням Суду міста Орхус чоловіка засуджено до п’яти років позбавлення волі. Окремо суд встановив низку обмежень: йому заборонено професійно та поза роботою мати будь-яку зайнятість, пов’язану з дітьми та підлітками до вісімнадцяти років; також визначено заборону перебування неповнолітніх у його житлі, а відвідування дітей можливе лише у супроводі дорослого. Крім того, суд призначив виплату компенсацій потерпілим та ухвалив конфіскацію техніки, що фігурувала в матеріалах провадження.
Рішення оголошено без фізичної присутності сторін у залі суду. Після оприлюднення вироку одна з матерів, чиї діти раніше відвідували заклад, де працював засуджений, описала свій стан як повернення до переживань періоду, коли справу лише почали розслідувати. За її словами, новина знову викликала шок і відчуття, що довіра була зруйнована. Жінка наголосила, що найскладніше — це невизначеність: навіть якщо немає підтверджень, що її власні діти постраждали, сама поява такої справи залишає сумніви, з якими сім’ї вимушені жити далі.
У перебігу розслідування, як повідомляється, обсяг справи розширювався: з’являлася додаткова інформація про епізоди, пов’язані з різними періодами роботи засудженого. Через міркування захисту дітей у публічному просторі не називають конкретні заклади та місця, де могли відбуватися правопорушення, і частина батьків у матеріалах подається анонімно. Водночас ім’я засудженого названо з огляду на строк покарання, який перевищує два роки безумовного ув’язнення.
Представник Орхуської комуни, керівник напряму «діти та молодь» Мортен Крістенсен зазначив, що комуна діяла в межах чинних процедур і під час працевлаштування було отримано необхідні довідки, які не містили даних, що могли б викликати підозри. Він підкреслив, що система дошкільної освіти значною мірою тримається на довірі до працівників, однак повністю виключити випадки зловживання довірою неможливо. У свою чергу, мати вважає, що практики реагування та координації у подібних справах варто переглядати й оновлювати на національному рівні, аби зменшувати ризики та підвищувати ефективність запобігання.
Жінка також окремо підкреслила, що не пов’язує провину з колективом закладу як таким: на її думку, відповідальність лежить на конкретній особі, а працівники, які працювали поруч, також переживають наслідки цієї історії. Водночас вона не вважає, що сам факт вироку став «крапкою» для родин: після рішення суду тема не зникає з життя, а для постраждалих і для тих, хто опинився поруч зі справою, вона лишається частиною особистої історії на довгий час.